Тема роботи з переселенцями є актуальною для багатьох українських ОСББ. Кількість людей, які в пошуках безпеки були змушені переїхати в інші регіони України, нині понад 8 млн осіб. Чернівці — одне з міст, яке працює на безпековому фронті, надаючи прихисток внутрішньо переміщеним особам. Голова Асоціації ОСББ “Чернівці” Антоніна Ясінська розповіла Управбуду, як ОСББ допомагають переселенцям із поселенням та адаптацією.
У другій частині інтерв’ю йдеться про те, як ОСББ може координувати зусилля зі співвласниками щодо поселення ВПО, чи варто працевлаштовувати переселенців в ОСББ та додавати їх до будинкових чатів.
Чи є у вашому будинку правила добросусідства, з якими ви ознайомлюєте нових мешканців?
Я не формувала ніякого переліку правил добросусідства: мені здається, що Божі заповіді та законодавство України це дуже добрий перелік правил добросусідства. Найголовніше правило в ОСББ будь-якого будинку — це дотримання годин тиші. Якщо ти цього дотримуєшся, то будеш прекрасним сусідом у будь-якій частині нашої країни. Тому особливих правил не було, але і проблем у мене теж не було. Люди, які приїжджають, зазвичай дуже насторожені й поводяться надто тихо. Хочеться сказати їм, що все гаразд, мовляв, заспокойтесь і видихніть, живіть нормальним життям, поки в нас є така можливість і все добре.
Як правління ОСББ може координувати свої зусилля зі співвласниками у наданні прихистку переселенцям?
Зараз усі мешканці України — це так чи інакше волонтери, і основне заняття людей, які живуть у відносно безпечних регіонах — це волонтерська діяльність. У нас усіх багато друзів і знайомих, і на початку було дуже багато дзвінків від людей, які просили дати якусь квартиру. Квартир не було взагалі ніде ніяких. Мій знайомий ріелтор, наш сусід, казав, що здав навіть горище, підвали і все, що в принципі можна здати. Наразі великого потоку немає, люди починають повертатися у звільнені з-під окупації регіони, тому зараз проблеми з квартирами майже нема.
Що ми робили на початку? Я вважаю, що порожня квартира — це великий мінус для будь-якого будинку та ОСББ. Тому якщо люди хотіли заселитись, а я знаю, які квартири порожні, то я говорю із власником, запитую, чи має він бажання поселити когось у себе. Наша робота — це забезпечувати нормальний рівень життя в будинку, тож ми не можемо нікого змушувати прихистити в себе біженців — але переговорити із власниками можна.
У нас була гаряча лінія для роботи із переселенцями, де їх поселяли у школи й дитячі садки. Усі навчальні заклади міста зараз працюють дистанційно, тому ці приміщення порожні, і їх задіювали для поселення біженців. Якщо і там не вистачало місця, я дзвонила своїм знайомим сільським головам. В селах завжди є вільні будинки, куди можна поселитись. Так що жодного разу не було такого, щоб мені дзвонили з приводу житла і я не мала чого запропонувати.
Так, у будинку в селі є свої мінуси, як-от туалет на вулиці, але зате ти живеш у спокійному місці, де немає купи сусідів, які перебувають дуже близько до тебе й заважають тобі. Варіанти були завжди, і зараз, якщо приїде багато людей, нам буде куди їх поселити — не в місті, але поблизу міста, за 5-10 км.
Також у нас фактично всі спортивні школи та школи прикладного мистецтва безкоштовно працюють із дітьми біженців, тобто дітки будуть мати змогу десь займатися. Те саме із медициною: я особисто спілкувалася з кількома переселенцями, які хвалять наш рівень медицини. В когось був вивих ноги — надали допомогу. Кажуть: “Ну, ремонт у вас не дуже, але лікарі хороші”. Ремонт ми доробимо, а те, що є хороші лікарі і надається безоплатна допомога — це величезний плюс.
У нашому перинатальному центрі є дітки з Харкова, є навіть двійня з Маріуполя, яким також надають кваліфіковану допомогу. Ми намагаємося зробити максимум для того, щоб людям було комфортно і безпечно. У нас і роботи багато, тому що навантаження на місто дійсно велике. Відколи почалися воєнні дії, я жодного разу не була в кафе, тому що місць немає, усе забите. Зараз ми їмо вдома, бо ми можемо це зробити — але ж з’явилися люди, яким ніде приготувати собі їжу.
Місто задіює всі сили, а це додаткові робочі місця і на кухні, і офіціантами тощо. Дуже багато такої роботи. Будівельники так само потрібні: будівництво ведеться активно, дуже багато наших хлопців, які працювали у місті, зараз служать у ЗСУ — відповідно, з’явилося й багато вакансій, щоб місто жило й далі.
Яка ситуація з працевлаштуванням переселенців на роботу в ОСББ? Чи координує ОСББ цей процес?
Останні наші збори були два тижні тому, до нас приходили переселенці з Харкова — це ФОП, що займається оздоблювальними роботами, людина, яка працювала у програмах зі співфінансування в Харкові та знає специфіку роботи з ОСББ та містом. Як тільки такі люди до нас звертаються, ми робимо максимальний репост і розказуємо, що така людина вміє і знає. Я сама користувалася послугами цього ФОПа, і все прекрасно: ціни адекватні, люди роботящі. Тож коли до нас звертається людина і пропонує свої послуги, це одразу потрапляє в наш загальний чат, де є близько ста ОСББ.
Робота буде завжди, бо є певний дефіцит людей, які хочуть працювати з ОСББ. По-перше, потрібно, щоб це були ФОПи, а по-друге, потрібно, щоб людина була згодна на дрібні роботи. Усі майстри хочуть робити великий обсяг робіт, а в ОСББ зазвичай то там трішки, то ще десь трішки. Для простіших робіт у мене вакансії завжди відкриті, і якщо люди хочуть, вони звертаються до нас і ми їх працевлаштовуємо. Але зазвичай до нас звертаються ФОПи.
Наш центр зайнятості активно працює, надаючи людям роботу. В перинатальному центрі тепер працюють біженці, вони надають людям медичну допомогу. Мої знайомі так само зараз працюють кухарями в закладах громадського харчування, там теж багато вакансій. Тож той, хто хоче знайти роботу, знайде, чим зайнятися. Ще є купа волонтерської праці: плести сітки, готувати обіди для тероборони та дітей-переселенців — а з дітками з сиротинців потрібно ще й провести час просто як вихователь.
Я регулярно скидаю в будинкові чати та групи ОСББ всю інформацію про те, де потрібна волонтерська допомога — за бажання людина може знайти діяльність для себе.
Як відбувається ваша координація всередині Асоціації ОСББ щодо роботи з переселенцями?
Наша мерія регулярно надсилає нам листи, які не стосуються діяльності ОСББ і на які ми маємо відповідати — наприклад, листи про те, що ми маємо контролювати кількість ВПО, вимагати з них певні документи тощо. Це не входить у наші повноваження, і ми маємо захистити людей, що працюють у наших ОСББ, бо це так само люди, і нам теж непросто. Попри те, що в місті немає воєнних дій, психологічно складно всім. Тож у першу чергу ми хочемо захистити наших працівників від того, щоб на них не навішували завдань, які не входять в повноваження правління ОСББ. Я розумію, що а країні війна, але якщо голова ОСББ буде ходити за кожним переселенцем і вимагати в нього документи, такий голова довго не протримається. Кожен має займатися своєю роботою. Є робота ОСББ, а є робота інших конролюючих органів, які мають її виконувати.
По-друге, якщо до мене з’являється хтось із внутрішніх переселенців з якоюсь потребою, ми намагаємося допомогти всіма можливими способами. Нещодавно до нас звернулася жінка, яка не знала, де їй узяти памперси: був період, коли памперсів бракувало на точках, де роздають безкоштовну гуманітарну допомогу. Повірте: ви скидаєте прохання в чат, і за 5 хвилин у вас уже є адреса, де це можна забрати. Більше того: знаходиться людина, яка привезе вам це за адресою, яку ви вкажете. Такої адресної допомоги дуже багато, і чати в цьому дуже допомагають.
Ви знайдете все, що вам потрібно, навіть якщо це щось дуже дефіцитне — якщо не сьогодні, то завтра, бо в нас під боком Румунія, яка активно надає гуманітарну допомогу. У перші дні це були безконечні потоки медикаментів, засобів особистої гігієни, одягу, продуктів тощо — було багато точок, де це все безкоштовно роздавали, вони й досі працюють. Є кафе та столові, які в певні години безкоштовно годують переселенців. Усі ці списки регулярно поновлюються, і через чати доносити цю інформацію найлегше, там вона є найсвіжішою.
Чи долучаєте ви до будинкових чатів переселенців, які залишаються у будинку на довший час?
Коли я дізнаюся, що в будинку буде мешкати нова людина, я додаю її в чат. Часом навіть сама людина не знає, скільки вона тут буде перебувати — тиждень-два чи більше. Я одразу додаю переселенців у будинковий чат, бо вважаю, що буде правильно з самого початку інтегрувати їх у життя будинку та громади. Так переселенцям буде легше впоратися зі стресом: дуже складно, коли ти ставиш життя на паузу і чекаєш, коли зможеш повернутися додому. Людина в такому стані, на жаль, нічого не може. Щойно ти виходиш на якусь комунікацію, живеш життям громади, в якій ти є, тобі легшає. Тобто це плюс і для людей, і для громади.
Люди, які приїжджають з інших регіонів, дивляться на місто іншими очима. Вони розказують про щось, на що я особисто не звертала увагу, а це в Чернівцях є, і це, виявляється, круто. Із мінусів усі відзначають погані дороги. Вони взагалі здивовані, чому досі до нас не дійшло велике будівництво. Дуже хвалять нашу медицину, хвалять кухню і те, що в нас невисокі ціни та якісне харчування. Хвалять красиві парки і те, що все доступно фактично в межах пішої прогулянки. Дуже хвалять університет, є у мене знайомий із Волновахи, який планує, щоб його дитина навчалася тут, і підшуковує собі житло. Це дуже приємно чути, після такого починаєш іще більше любити своє місто.
Чи вписуєте ви в договір на вивіз сміття до власника квартири переселенців, адже кількість сміття значно збільшується?
Ще кілька років тому ми ухвалили рішення сплачувати вивіз сміття із розрахунку кількості осіб, які мешкають в квартирі, а ен полькості зареєстрованих. Дані про кількість мешканців регулярно поновлюються, і вивіз сміття сплачують лише ті люди, які на даний момент живуть у будинку, тому в нас немає проблем із цим. Кількість сміття в нас суттєво не збільшилася, бо одні люди виїхали, а інші заїхали, тому все лишилося приблизно на тому ж рівні.
Які в Чернівцях є проблеми з облаштуванням життя переселенців?
За останніми даними, які надав наш мер, 33 тис. внутрішньо переміщених осіб зареєструвалися у Чернівцях через ЦНАП. Я думаю, що переселенців у місті вдвічі більше, бо не всі реєструються у ЦНАПі. Серед людей, з якими я спілкуюся, дуже мало зареєстрованих, тому що більшість або намагається знайти тут роботу і жити на зароблені гроші, або взагалі думає, що вони тут ненадовго, і живе на свої заощадження.
Переселенців дуже багато, але ми всім раді, і всі ми поміщаємося, катастрофи немає в жодному аспекті життя міста. Зараз реєстрація проводиться через ЦНАП, і це абсолютно правильно. Раніше такої реєстрації не було — як на мене, ми довго реагували на умови сьогодення. Але наразі все гаразд.
Те, що держава допомагає переселенцям — це прекрасно, але я вважаю, що насамперед треба намагатися забезпечити людей роботою. Робота допомагає вийти з депресії, ти маєш свої кошти, не залежиш ні від кого, не чекаєш, поки прийде допомога від держави. Знову-таки, ми знімаємо з держави навантаження. Якщо ти молодий, сильний та здоровий, треба шукати роботу і працювати.
Є проблема зі школами й дитсадками: оскільки усі в онлайні, садочків стало значно менше, тому що чернівчани бояться вести дітей у садок. Тому якщо ви приїхали з дитиною і хочете влаштуватися на роботу, треба думати, де лишити дитину, і з цим є проблема. Якби була якась програма, щоб кожен садочок мав кімнату, яку можна вважати правильним укриттям, батьки могли би спокійно лишати дитину в садку, розуміючи, що вона буде в безпеці, і робочих рук стало би значно більше.
Школи так само: наразі в мене у квартирі — і садок, і школа, і офіс. Звісно, це не так складно, як у місцях, де тривають активні бойові дії, але це теж дуже втомлює. Тож було б добре, якби місто повністю змогло відновити свою роботу.
Чи допомагаєте ви як ОСББ власникам квартир, які здають їх в оренду?
Я не слідкую за станом квартир, бо це відповідальність самого власника — хоча якщо мене попросять, я можу це зробити. Якщо квартира порожня, то за нею треба дивитися більше, ніж за квартирою, в якій хтось проживає.
Я наполегливо раджу укладати договори оренди між переселенцями та орендодавцями — незалежно від того, здаєте ви помешкання за гроші чи безкоштовно. Договір повинен бути, бо цим ви захищаєте себе: ви повинні бачити хоч якісь документи людей, яких ви заселяєте, і правильно оформити договір — самі форми договорів у мене є, я надаю їх без проблем. А далі все як завжди: переселенці сплачують комунальні послуги, а ви з того маєте або моральний (за безоплатне поселення), або фінансовий зиск. Але відповідальність за стан квартир та будинку в цілому несе однозначно власник, і він повинен це розуміти.
Чи кооординуєте ви волонтерську роботу з діяльністю міських органів влади?
Ми всі є волонтерами в міру своїх сил. Я не беру активної участі у великих волонтерських хабах, натомість адресно допомагаючи людям. З 2014-го року я займаюся волонтерством, тому маю напрацьовані контакти з людьми, які зараз за кордоном. Наразі для мене пріоритет такий: спочатку добровольчі батальйони, потім — тероборона, а потім ті військові, які служать у ЗСУ, бо держава забезпечує їм зарплату високого рівня. Я вважаю, що в першу чергу треба допомагати тим, хто не має фінансового забезпечення, і допомагаю чим можу.
У Чернівцях усе налагоджено дуже добре, є величезні волонтерські хаби, де кожен має свою функцію і де все розписано, тож якщо туди прийде більше людей, ніж треба, це створить більше хаосу і безладу, ніж реальної допомоги. Але якщо десь комусь потрібна допомога, ми завжди готові її надати. Як я це поєдную? Правильними пріоритетами. Дивлюся, що дасть більше користі у конкретний день: допомога конкретній людині на передовій чи робота з боржниками. Таким чином і працюємо. Якщо треба на передовій допомога — це є найвищий пріоритет, а далі працюємо з боржниками і підтягуємо всі інші робочі задачі.
Те саме було, коли постало питання, чи варто виїжджати за кордон. Для мене рішення було однозначно лишатися, бо я тут можу допомогти більше, я тут працюю, витрачаю гроші, забезпечую обіг цих грошей у нашому регіоні та підтримую економіку своєї держави. Я не хочу їхати зі свого дому — поки він цілий, я хотіла би бути тут. Те саме з роботою: ти постійно думаєш, де буде більше користі для твоєї держави, бо спочатку — Україна, яка боронить свій суверенітет, потім — усе решта.
