Дарка Озерна, медична журналістка, біологиня й популяризаторка здорового способу життя у інтерв’ю для Управбуду розповіла про важливість інформаційної грамотності.
Дарка Озерна раніше спеціалізувалась у галузі молекулярної генетики та імунології, викладала в Національному університеті “Києво-Могилянська Академія”. Сьогодні займається адвокацією здорового способу життя, розвінчує міфи про здоров’я, пояснює складні речі простими словами в дописах, лекціях, статтях, етерах на радіо і телебаченні.
У першій частині інтерв’ю ми поспілкувалися про те, чому інформаційна грамотність особливо важлива під час війни, до яких маніпуляцій вдається росія та як пов’язані ІПСО й стрес.
Дисклеймер від спікерки:
Я виступаю як афілійована особа Оксани Мороз, моєї колежанки на просвітницькій ниві. Вона професійно займається інформаційною гігієною, навчає спільноти й компанії, пише книжки, веде подкаст на “Суспільному радіо”. Я ж про це говорю з точки зору людини, яка популяризує здоров’я. Коли йдеться про інформаційну гігієну, фільтрування інформації, те, скільки часу ми проводимо онлайн, як при цьому поводимось і що споживаємо, то я говорю про це в контексті нашого психічного здоров’я, гігієни сну, перерозподілу часу впродовж доби тощо. Я менше концентруюся на інформаційних вкидах, на тому, як нас підсаджують на телеграм-канали і вайбер-спільноти, котрі розставляють нам пастки.
Що таке інформаційна грамотність? Чому вона важлива саме зараз?
Інформаційна грамотність — це наша здатність споживати та інтерпретувати інформацію, яка до нас надходить, і певної інформації не споживати. Коли ви ходите із собакою, ви вчите його не брати до рота усе, що він бачить. Собакам усе цікаво. Вулиця — це їхній інтернет, їхній твіттер: усе понюхати, усе взяти до рота, спробувати знайти якесь лайно і в ньому вивалятися. Ви свого собаку вчите цього не робити, оскільки вам не хочеться потім його або її відмивати, а якщо собака захворіє, то думати, чи не отруїли його на вулиці.
У нас усе те саме: замість приманок, фекалій і такого іншого в нас є інформація. Зараз люди споживають так багато інформації, як не споживали за всю історію людства. Раніше інформація передавалася в усній формі, потім до цього додалися друковані видання. У ХІХ столітті, коли з’явилася преса, люди почали споживати багато інформації, й одночасно почались якісь інформаційні вкиди, розіграші тощо: колись у київській газеті написали, що згоріла дзвіниця Андріївської церкви, й приїхали пожежники. Але в Андріївської церкви в Києві нема дзвіниці, вона не могла згоріти. Роман Шухевич, провідник УПА, узагалі був власником рекламної агенції. Він дав оголошення в газеті, що якась пані з нещасливого кохання вкоротить собі віку у такий-то день о такій-то годині. У зазначений час вони скинули ляльку розміром із жінку, наповнену листівками з рекламою їхнього агентства. Як бачите, із засобами поширення інформації з’являються і засоби маніпуляцій на цьому тлі.
І от зараз ми маємо ворогом росію, за плечима якої — століття пропагандистської діяльності, досвіду маніпуляції інформацією в масмедіа. Ви ж розумієте, що Зоя Космодем’янська не була комсомолкою, яку німці просто так повісили — вона робила провокації; дєдушка лєнін не любив дітей, і діти тоді помирали від голоду. Аби досягати своїх імперських цілей, росія вміє вправно маніпулювати інформацією й робити історії, яких узагалі не було, або перекручувати факти.
Для того, щоби утримувати нас у стані своєї колонії, в росії з’явилася купа додаткових інструментів: окрім масмедіа, які ми навчилися потроху блокувати, є ще всілякі блогери на ютюбі, так звані “корисні експерти” тощо. Є дуже багато таких людей, які на правах експертів щось говорять і нас кудись ведуть. Є ще анонімні телеграм-канали й вайбер-спільноти, куди людей долучали начебто на основі спільних інтересів (наприклад, рукоділля, немовлята, випічка тощо), а потім виявляється, що нас повело кудись не туди. Як найкраще поширюється медична інформація? Через вайбер-спільноти. Ніхто не шукатиме якоїсь інформації на ютюбі, але якщо її вкинути в спільноту лікарів, воно піде, як у суху землю. Тож росія робить нам усілякі вкиди інформації та маніпуляцій, аби ми втратили свою боєздатність.
Ви запитаєте мене: “Яким чином я, людина, яка займається тим, щоби в будинку було світло, сусіди не повбивали одне одного, а сміття регулярно вивозили, потрібна росії? Де я, а де наша обороноздатність?” Правда така, що поки кожна людина в Україні є здоровою, працездатною й робить свою роботу, заробляє якусь копійчину, то наша країна функціює, відбувається фінансовий колообіг. Навіть якщо ви не донатите, а просто ходите в магазин, ви сплачуєте там ПДВ, підтримуючи життєдіяльність країни.
Щойно ви втрачаєте працездатність, вас накрило, ви захворіли — до речі, під час епідемії коронавірусу антивакцинаторська інформаційна кампанія була запущена з росії — ви вже не можете робити цього, і країна потерпає. Якщо кожен із нас утратить трошки працездатності, то ціла країна втратить дуже багато. Тож росії потрібно спровокувати нас на дії, які гратимуть їм на руку і шкодитимуть Україні. Тому вони публікують якісь фотографії, панікують, створюють хаос — наприклад, аби люди масово знімали готівку, скуповували якісь речі тощо.
Паніка є інфекційною так само як захворювання. Таким чином робляться вкиди інформації, що спонукає нас до якихось дій. Так само працює маркетинг: нам потрібно змусити людину зробити певну дію, яка буде в наших інтересах. До цього нас можуть підштовхувати різними шляхами, не тільки розгонами в соцмережах. Є стародавній кадебістський прийом: дуже гучно обурюватись у переповненому транспорті. Усі думають, що це якась божевільна літня людина, але ж вона “по темі” говорить: наприклад, про те, що експортують енергію на Захід, а ми тут у темряві сидимо. Це прийом, який застосовують для того, аби всіх розхитати.
Ще, окрім описів воєнних злочинів росіян, де все написано відносно беземоційно, спеціально робляться історії “на розрив” про те, як, наприклад, захисник замерз уночі десь у машині, намагаючись зігріти свого собаку. Такі історії масово репостять, але серед них є російські вкиди, зроблені для того, аби ми відчули себе на межі. Якщо ж ви справді хочете почитати історії про загиблих військових та цивільних, зайдіть на сторінки проєкту “Меморіал” (але я боюся, що він теж може бути пов’язаний із росією). Коли нас накриває хвилею дуже безнадійної негативної інформації, навіть якщо ви не здали ворогу позицій нашої ППО, не скинули в телеграм “Шахед” із його номером та геолокацією, ви все одно втратили свою ефективність — саме цього росія і домагається. Тому інформаційна гігієна — це те, як ми споживаємо інформацію, яка нам не шкодить, аби наші дії потім не шкодили іншим людям — аж до рівня всієї країни. Нам часто псує настрій інформація, яку ми прочитали десь у чатах — знаєте, іноді й листівки на Водохреща вибішують, особливо коли вона вже сота за день — а тут ще й мова про смерть хороших людей. Зараз ідеться про нашу здатність тримати стрій. Не роз’їхатися, не панікувати, не думати: “Яка комуналка, якщо завтра не буде ні будинку, ні країни?”, а продовжувати жити.
Чи може стрес виникати від інформації?
Те, як ми реагуємо на стрес, залежить того, що ми налаштовані сприймати як стресори. Наприклад, у будь-якій середньовічній країні трупи лежали просто на вулиці, їх скидали, як дрова, й кудись вивозили. Немовлят помирало більше, ніж виживало, — це було трагічно, але люди не ходили травмовані, бо це була їхня буденність, норма. У нас норма стала іншою, і все, що від цієї норми відхиляється, може виводити нас зі строю.
Повітряні тривоги, обстріли, віялові відключення та відсутність води у принципі мали б уже сприйматись як тимчасовий варіант норми. Воно не є хорошим і не робить нас сильнішими, але наразі ситуація в нас така, тому це можна сприймати як щось належне, а не стресувати щоразу. Давайте звикнемо до того, що в нас тривоги щоразу в найменш відповідний момент — така правда життя.
Споживати інформацію — одне з наших базових налаштувань. Нам цікаво. Завдяки цьому ми все життя чогось вчимося, це потреба мозку. Український інститут масової інформації створив “білий список” медіа. До нього належать “Українська правда”, “Український тиждень”, “ВВС”, усі канали “Суспільного” тощо. Цей перелік медіа не такий уже й великий. Коли ви вибираєте, що будете споживати “НВ”, “УП”, “Лігу” або “Лівий берег” — ось ваш білий список, ви підписуєтеся на їхні канали, вам роблять добірку фактів, інтерв’ю з кимось тощо. Але є пастка нашого мозку, який хоче ворожінь та експертів. Це, у принципі, одне й те саме.
Наш мозок налаштований так, що ми постійно робимо якісь припущення, здогади стосовно світу довкола, а потім ці здогади виправдовуються або ні. Коли вони виправдовуються, ми радіємо, коли ні — сумуємо. Нам хочеться якоїсь визначеності, ми не можемо толерувати невідомості. Непереносимість невизначеності — чинник, який буде підштовхувати людей на будь-які дії, аби цю невідомість прибрати. Дівчина може вийти заміж у вісімнадцять за якогось придурка, аби тільки закрити тему невизначеності із заміжжям. Ми можемо купити що-небудь, аби тільки його купити і все. Так люди купують квартири в аварійних будинках, бо їм уже набридло ходити з ріелторами і спілкуватися з господарями.
Під виглядом боротьби з цією тривожністю через невизначеність приходить російська пропаганда. Це можуть бути “хороші русскі”, якісь нібито центральні та незалежні експерти тощо. Але під цим виглядом вам постійно згодовують неправдиву інформацію. По-перше, ви витрачаєте на неї свій час і на щось сподіваєтесь. По-друге, ви розвиваєте певну лояльність до цієї особи. Є такий прийом: канал або експерт робить маленькі прогнози, які збуваються. Ви кажете: “Ого! Усе, як він казав! Це правдиве джерело”, і потім там трапляється пастка й вас підловлюють: або сіють паніку, або схиляють до якихось дій. Власне, так працюють шахраї, які знайомляться з вами у соцмережах, кілька разів просять позичити певну суму і повертають її, а потім просять позичити більшу суму й уже її не вертають.
Таким чином російські інформаційні ресурси набирають лояльну авдиторію, аби потім нами маніпулювати. Висновок такий: не варто дивитися на експертів. Вони можуть говорити щось слушне, можуть нічого слушного не говорити, а можуть казати щось слушне тільки до певного часу, аби привчити вас до себе.
Як визначити, що це російські експерти або канали?
Вам не потрібні експерти. Прийміть цю некомфортну думку про невизначеність і не читайте ніяких прогнозів. Прогнози — це те, перебуває поза межами вашого впливу. Це неконтрольованість, це якийсь хаос. Ви просто хочете зменшити свою тривожність. Для того, аби стало менш тривожно, зробить щось суто фізичне. Наприклад, приберіть, посортуйте речі й віддайте їх біженцям, допоможіть комусь тощо. Ви можете потренуватись або навіть поспати: коли ми виспані, рівень нашої неконтрольованої тривожності знижується.
Експерти не допоможуть вам наблизити перемогу — у кращому разі, вони просто заберуть ваш час. У гіршому разі вони будуть підштовхувати вас до вигідних росії дій. Тож обмежте свій свій час онлайн. Він не є продуктивним, це ілюзія контролю. Те саме відбувається, коли ми починаємо щось обговорювати — срачі у вайбер-групах не будуть продуктивними. Ознака срачу — письмової суперечки, яка не може закінчитися — в тому, що кожна зі сторін почасти має рацію й водночас почасти її не має. Таким чином сторони не можуть дійти консенсусу і когось переконати, бо кожна з них має щось слушне, а щось — неслушне, і з цією багатовекторністю ми нічого не можемо вдіяти. Найкращий спосіб — просто не влазити туди. Не треба у бальних туфлях виходити в ожеледицю, щоби потім нарікати, що ви змерзли й порвали туфлі, — не слід робити дурниць. Так, ідея не читати експертів може бути некомфортною, бо вони вас втішають, дають певну анестезію, якусь надію — але потім можуть ввергати в повний розпач. Тож вам краще зосередитися на тому, що особисто ви можете зробити. Ви можете заробляти гроші, можете виспатися, виховувати дітей, вигуляти собаку, підтримати сусідів, поставити на місце співвласників, що порушують правопорядок, задонатити, волонтерити тощо. Ось точка застосування вашої сили — бийте в неї і наближайте перемогу. А те, що ви дізналися, що війна закінчиться цьогоріч або навіть за два-три тижні, насправді ніяк не наблизить нашу перемогу.
Як уберегти себе та близьких від недостовірної інформації?
Це питання логічне і просте, але неприємне: обмежте свій інформаційний діапазон. Не слухайте, хто що сказав, не звертайте увагу на коментарі від людей, які претендують на експертність. У соцмережах закрийте коментарі для людей, які не є вашими друзями, а в друзі додавайте людей, яких ви більш-менш знаєте. Якщо це людина, в якої на аватарці — киця, квіточка, пташечка, картина з прапором тощо — ви можете не задумуючись цю людину блокувати. Людина, яка в соцмережах не перший рік, поставить на фото профілю якусь світлину, а не патріотичну кицю. Як ви викидаєте мотлох удома, так само й почистіть свої соціальні мережі. Обмежте кількість новинних телеграм-каналів до одного — от я проглядаю “УП”, бо там усе зважено й інформативно, та “Першу приватну мемарню”, бо там смішно і з матюками. Вони геніальні фандрейзери: “Панове, рихтуйте по двадцять гривнів, збираємо на машину”. І третій канал, який я читаю — канал Тетяни Трощинської, головної редакторки “Громадського радіо”. У неї невеликий канал, але він відображає її особистість (Тетяна — докторка наук із публічних та кризових комунікацій), це авторська, іронічна, цікава і дуже зважена інформація.
Окрім “Мемарні” (хоча її адміністраторів можна знайти через одне рукостискання), усі ці ресурси не є анонімними. Їх моніторить “Детектор медіа” — наша інституція, яка дає по шапці всім медіа, коли вони пропускають фейки, транслюють сексистські заяви тощо. Ці медіа важать своєю репутацією, вони живуть коштом своїх підписників, тому добре ім’я для них важливе.
Не ходіть на якісь сміттярки: для того, щоби зробити собі ілюзію зваженості, не потрібно мати сотні джерел інформації. Вам не потрібна альтернативна думка щодо того, вакцинуватися чи ні — ця думка є однозначною, науково доведеною та прийнятою світовою спільнотою. Вам не потрібно шукати підтвердження того, що українські війська наступають, а російські вчиняють воєнні злочини.
Альтернативна думка скоріше за все неправдива, а отже, вона вам не потрібна. Ви скажете: “Ну так, ми українці, ми налаштовані проти росіян”. Але якщо ви щось дізнаєтеся — наприклад, що якийсь один російський військовий здався в полон, а перед цим урятував песика — що це вам дасть? Що ви зробите з цією інформацією далі? Будете поширювати це на всіх російських військових і вважатимете, що вони не такі вже й погані? А потім, коли вони заходитимуть у ваш населений пункт, не будете від них тікати й не повідомлятимете про їхнє розташування? Ні. У нас є один вектор дій: росія — ворог, і ми згадуємо Декалог УПА: “Говори не з тими, з ким можеш, а з тими, з ким треба”.
Ми читаємо тільки те, що треба, а не все, що можна читати. І пишемо тільки те, що варто написати. Ми також поширюємо інформацію — ту, яка підтримує і є корисною. Іншої не поширюйте: це й без вас успішно роблять інші медіаресурси. Ви можете поширити інформацію про те, що і як краще зробити, приготувати, як краще вкручувати балон у примус; розкажіть, який у вас хороший сімейний лікар тощо. Або, наприклад, людина скаржиться — скажіть, що співчуваєте, і побажайте їй сили. Хай від вас ідуть підтримка й позитивні коментарі, а не дезінформація, негатив, провокації, спонукання заплатити якісь гроші невідомо-кому за якусь дуже жалісливу історію. На вас поширення такої інформації має припинятися — як припиняється поширення інфекції на вакцинованих чи людях, які мають імунітет. У нашому випадку бездіяльність може бути найоптимальнішим варіантом, тому що тоді ви не зробите нічого поганого.
