В одному з сіл Валківської громади у березні завершили капітальний ремонт гуртожитку, у ньому оновили комунікації, облаштували кухню технікою й кімнати новими меблями.
Переселенка з Куп’янського району Наталія Касібіна заселилася в одну з кімнат у гуртожитку. Каже, тут, на заході Харківщини, вона живе майже два роки — її село досі під російською окупацією.
“Ми жили на кордоні, де з першого дня вже були російські війська. Сюди ми приїхали через Росію, Латвію, Литву і Польщу. Самого будинку в нас немає, його зруйнували, але на території нашого господарства проживає чоловік, який не виїхав із нами”, — говорить переселенка.
У цей гуртожиток Наталія приїхала з онукою, яку виховує з народження. Розповідає, тут дівчинку одразу зарахували до місцевого ліцею: “Влітку в неї було багато друзів, бо місцеві діти з нею познайомилися і спілкувалися, і до цього часу вони дружать”. Пенсіонерка каже, зараз з ними також живе і її син. Два місяці тому він знайшов роботу у Валках — за дев’ять кілометрів від села.
“Взагалі його професія — фельдшер, але працює на м’ясокомбінаті у Валках, ви ж розумієте, які зараз часи, із роботою дуже важко”, — говорить Наталія Касібіна.
З 2022 року через цей гуртожиток пройшла сотня переселенців з різних районів Харківщини, розповідає комендантка Тетяна Желєзнова. За її інформацією, більшість із них виїхала з громади.
“Зараз проживає десь близько 20 людей. Наші люди, які тут проживають, всі їдуть працювати до Харкова. Не кожен день, хто як влаштувався”, — говорить Тетяна Желєзнова.
Місцеві школи приймають дітей-переселенців, громада готова пропонувати роботу, є зручне транспортне сполучення з Харковом, розповідає Валківський міський голова Валерій Скрипніченко.
“Переважна більшість цих людей — похилого віку, вже пенсіонери. Для людей працездатного віку — не те щоб зараз багато робочих місць — в принципі, робота є. У цьому населеному пункті є залізнична станція, тому тут і до повномасштабної війни люди жили тут, а працювали у Харкові. Якщо це спеціалісти, які потрібні громаді, то ми готові запропонувати роботу в медичних, або освітніх закладах”, — каже Скрипніченко.
За його словами, з майже 3 тис. дітей до місцевих шкіл пішли навчатися лише 130. Валерій Скрипніченко зауважує, що переважна більшість переселенців планує повертатися додому. І Наталія Касібіна — одна з них. “Є все для нормального проживання, але все одно це не зрівняється із проживанням вдома. Додому хочеться дуже”, — говорить Наталія.
