Укриття, про які роками і десятиліттями в Україні мало хто дбав, стали для багатьох із нас нині другою домівкою. Зараз ОСББ, управителі та окремі небайдужі співвласники зосередили свої зусилля на тому, щоби облаштувати ці острівці безпеки та надійності у вирі війни, щоби всі, хто там перебуває, відчували бодай елементарний комфорт та почувалися безпечніше.
Суспільне зібрало кілька історій про те, як українці облаштовують укриття, що беруть з собою, щоб зберігати спокій, і як забавляють в умовах війни дітей.
Як облаштовують укриття і що беруть з собою
З собою в підвали українці беруть книги, музичні інструменти, папір з олівцями. Важливим у такий час є і доступ до комунікацій. Та не в кожному з укриттів працює інтернет і є мобільний зв’язок. Лада Соколюк, керівниця ОСББ одного із житлових будинків столиці, розповіла, що в їхньому укритті на другий день війни мешканці вирішили провести інтернет.
“Люди весь час виходили з підвалу, стояли біля входу. Почали думати, як провести інтернет, чи хоч радіо, телебачення — щоб знати, що відбувається. Бо дуже всі нервові. У мене в будинку 5 провайдерів, і з усіма підписані договори, і є той, який забезпечує нас безкоштовно, але ніхто не взяв слухавку. Зателефонувала до іншого, там одразу сказали, що зроблять”, — розповідає Лада. Потім, за словами жінки, мешканці знайшли роутер, а провайдер телефоном пояснив, як усе налаштувати. Тепер у підвалі є інтернет. Працівники від провайдера написали: “Бережіть себе”.
“Роутер приніс Олександр з однієї квартири, а підключав Женя з іншої. Віка чайник несе, Еля складає списки. Чоловіки щось готують, малолітки, які вибішували цілий будинок, організувалися в охорону підвалу”, — написала Лада на своїй сторінці у Фейсбуці.
До підвалу будинку Лади Соколюк приходять мешканці й інших будинків. В основному там збираються вагітні жінки, багатодітні сім’ї та пенсіонери. Для вагітних зокрема облаштували місця з палет, які залишилися після заміни ліфта в будинку.
“Коли повний підвал, то більше 50-ти людей, при тому, що більшість приходять з інших будинків. Багатодітні, пенсіонери — їм зібратися і спуститися довго, і вони приходять на ніч, а потім піднімаються в хати”, — каже жінка і додає: люди нині дуже напружені. Якось Лада запропонувала свому сину зіграти в укритті на гітарі, та всі навколо попросили цього не робити.
Поширювати паніку та фейки в групі мешканців будинку та в підвалі Лада заборонила, бо цим, як каже жінка, дорослі лякають зокрема дітей: ‘Дітки такі смішні, граються, кажуть, що коли “сієна, треба робити тццц…” і гратися в хованку”. Соколюк запевняє: якщо раніше в чаті ОСББ усі сварилися, то тепер навпаки допомагають один одному, хто чим може — хто їжею, хто ліками.
Мешканка Києва Наталія Кликова-Волянюк каже, що діти нині — це найголовніші маячки веселощів. У кімнаті бомбосховища, де перебуває Наталія, троє дітей віком від року до двох. Доньці Соломійці — рік і місяць. Розважають дітей батьки по черзі. “Влаштували мінідискотеку діткам, включили ютуб-музику, гарцювали, співали всі по черзі, читали книжки, малювали. Далі в іншій кімнаті є дитяча — облаштували для більш дорослих діток. Там теж є свій аніматор — мамки по черзі працюють”, — розповідає Наталія.
Усі жінки поділили між собою обов’язки: хто готує їсти, хто дивиться за дітьми, хто слідкує за чистотою. Аби не ризикувати життям, майже весь час люди знаходяться в укритті, бо сирени лунають щодві години. Раз на день виходять з бомбосховища до своїх квартир помитися, почистити зуби, запастися продуктами і повертаються назад в укриття.
“Чоловіки натягали всяких помостів, пінопласту, у нас є спальник, ковдри, мультиварка, обігрівачі брали, їжі повно, салатики робимо, навіть борщ вчора варили, крупи, омлетики робили”, — каже Наталія.
Поки жінки в укритті, чоловіки утворили власну тероборону і охороняють житловий комплекс. Обладнали все барикадами та приготували коктейлі Молотова на випадок непрошених гостей. Чоловіки тримають зв’язок з місцевою теробороною.
“Головне — триматися, жартувати переключатися на дітей, бо вони — наші найголовніші маячки веселощів”, — каже Наталія. За словами жінки, між собою в укритті люди визначили психолога, який допомагає тим, хто нині потребує психологічної допомоги. Всі читають новини та спілкуються між собою. Особисто Наталія займається ще й блокуванням “брехливих” телеграм-каналів.
“Дитині потрібно залишати маленький люфтик дитинства”
Юлія Янчар з села Хотянівка Київської області розповідає, що нині вона та її родина відрізані від світу, оскільки всі під’їзди та мости до села підірвані. У їхньому будинку підвального приміщення немає, тому кооперуються з сусідами і, коли волає сирена, ховаються в їхнє укриття. У родині, крім Юлії і її чоловіка, є ще пес, кішка і 6-річна донька Єва.
“У нас хороші сусіди, які стали для нас родиною. Ми з Євою залишаємося, ночуємо тут — або на підлозі, або в багажнику машини, і ситуація така, що вночі чутно, як працюють наші ППО. Коли збивали ракету, уламок влучив у будинок недалеко від нас”, — розповідає Юля. З собою в укриття жінка бере ковдри та обігрівачі. При дитині подружжя намагається нічого не обговорювати страшного, аби не травмувати психіку 6-річної Єви.
“Для дитини важливо те, що вона зараз це сприймає як гру. Ми пішли до сусідів, які її гарно прийняли, і ми їй розповідаємо, що це частина пригод, які вона буде згадувати. Дитина насправді швидко соціалізується в таких екстрених умовах”, — розповідає Юлія Янчар, і додає: для дитини важливо розуміти, що дорослі не панікують. Щоб відволікти доньку від того, що нині відбувається, Юлія пообіцяла Єві купити гарну ляльку, коли все закінчиться.
Я кажу: “Ти вибереш найкрутішу ляльку, яка там стоїть, просто думай про неї”. Крім того, щодня з Євою намагаються виходити на вулицю, щоб подихати свіжим повітрям, порахувати пташок чи бруньки на деревах.
“Звісно, коли бачимо гелікоптер, який близько від дому, — тікаємо. Але дитині потрібно залишати маленький люфтик дитинства, рахувати квіточки, бруньки, давати їй якісь мультики, малювати”.
Саме малювання заспокоює і дітей Юрія Басанця з Сум. Тому з собою в укриття беруть олівці та папір, малюють синьо-жовті прапори.
“Діти в сховищі від обстрілів росіянами сиділи та малювали. І з‘явився ось такий малюнок. Всього у двох кольорах. Любимо своїх дітей! І бережемо їх!”, — написав чоловік на своїй сторінці у Фейсбуці.
Дар’я Кінша, спеціально для Суспільного
