З перших днів російської агресії «Центр спільних дій» допомагає знайти тимчасовий безпечний прихисток людям, які цього потребують. Волонтери зводять людей, які шукають житло, і тих, які готові його надати. Про цю ініціативу Управбуд поспілкувався з Тетяною Капустинською, шеф-редакторкою журналу Platfor.ma й координаторкою волонтерів «Центру спільних дій».
З другої частини інтерв’ю ви дізнаєтеся про те, як формувалася та як оновлюється мережа волонтерів, які допомагають знайомити переселенців та людей, готових надати їм тимчасове житло, а також про те, чому ініціатива «Центру спільних дій» працюватиме до нашої перемоги.
Також радимо прочитати першу частину інтерв’ю «Наше завдання — швидко допомогти людині знайти притулок», — Тетяна Капустинська, координаторка волонтерів «Центру спільних дій»
– Як управителі та ОСББ можуть допомогти ініціативі «Центру спільних дій»? Що при цьому мають враховувати господарі житла?
– Людині, яка має бажання прийняти до себе інших, потрібно на сто відсотків усвідомлювати, що вона до цього готова. На жаль, люди бувають різні, і ми не можемо проводити глибинних співбесід із кожним гостем і не можемо гарантувати, що ця буде адекватною. Тому важливо доносити цю думку до потенційних «господарів».
ОСББ можуть розповсюджувати нашу анкету або ту інформацію, що є на сторінці «Центру спільних дій». Там усе детально і правдиво написано, цю інформацію можна розсилати — але я справді рекомендувала би попереджати, що все одно існує ризик.ому спеціально для господарів в анкетах є можливість вказати, кого б вони хотіли і не хотіли прийняти.
У нас неодноразово бувало, що якась самотня літня жінка, яка живе у селі в окремій хаті, боїться приймати чоловіків — тому вона пише, що готова прийняти жінку з дитиною. Або хтось пише, що хоче прийняти просто дівчину або жінку — але в такому разі навпаки, тим, хто селиться, потрібно дивитися, хто їх приймає. Якщо, наприклад, двоє чоловіків приймають до себе у квартиру одну дівчину, то багато хто відмовляється від такого варіанту.
Ми розуміємо потреби кожної сторони, тому в нас в анкеті є можливість це вказати. Також потрібно врахувати, що ви не хостел або готель і не повинні за помірну плату надавати якийсь перелік послуг — ви не зобов’язані накривати «поляну» або накрохмалювати простирадла. Ви робите все для того, щоб людина була в безпеці, і цього вже достатньо.
Якщо гість у вас вимагає: «Нагодуйте мене», «Увімкніть мені на ніч заспокійливу музику» — сорі, це не до вас, ви можете самі керувати ситуацією, тому що ви господар будинку. Часто буває, що під час заселення господар будинку для власного спокою просить скан-копію паспорта чи інших документів. У нас це ніде не прописано, але це людина у своєму домі і має право попросити що хоче. Якщо вам так некомфортно — ми будемо шукати для вас інший прихисток.
Якби я була людино, яка до себе когось заселяє, я б напевне теж попросила копії документів для власної безпеки — скинула б родичам і сказала б, що от, оці люди до мене заселилися. Це не означає, що на вас хтось візьме купу кредитів абощо.
Зараз, в умовах війни, в час невизначеності та нестабільності, надзвичайно складно чітко контролювати всі ці процеси — і в країні, і в свідомості, і у волонтерстві є якийсь хаос. Якщо зайти на поштове відділення і подивитися, як там зараз розгрібають гуманітарку і що взагалі там коїться, то можна провести паралелі з тим, що відбувається у волонтерстві в цілому: всі хочуть якось допомогти, і виходить деякий безлад. Ми намагаємося його контролювати, кажемо господарям і гостям, що вони можуть налагоджувати процеси так, як буде комфортно їм, але це не завжди виходить.
Якщо резюмувати, то ви можете встановити для себе правила, які в першу чергу будуть комфортні для вас, і вже в другу чергу — для людей, які до вас заселяються. Тому що ви у себе — на першому місці, пріоритет номер один.
– Як працює волонтерська мережа, як обробляються заявки? Наскільки це трудомістка робота?
– Я просто обожнюю наших волонтерів, тому що вони насправді роблять велику справу. Волонтери — це люди, які не зобов’язані допомагати, їх до цього штовхає просто якась внутрішня потреба та особиста відповідальність. Якщо спочатку це були наші друзі та знайомі, то потім новина про пошук добровольців стала розходитися по «сарафанному радіо», а пізніше я вже давала оголошення.
У Platfor.ma є свій сервіс із пошуку роботи «Крезюме», який на час війни перекваліфікувався і став шукати волонтерів. Тож ми запостили туди, що «Центр спільних дій» шукає волонтерів, звідти це перепостив Lobby X, а потім прийшла Українська служба волонтерства, в якої, здається, 57 тис. підписників, і запостила в себе наше оголошення.
Я пам’ятаю, як я сиджу в нас на якомусь робочому колі, і мені в телеграм просто кожної секунди приходять повідомлення від людей, які хочуть волонтерити. Мені в якийсь момент довелося навіть завершити кол, тому що цих повідомлень стало надто багато — десь 300-400 чатів паралельно. Уперше в житті мені довелося відмовляти людям у волонтерстві, я сиділа і вибирала. Проте тим, кому ми відмовили, ми писали пізніше, коли була додаткова потреба у волонтерах.
Робота в нас, як і в усякому волонтерстві, трохи хаотична. Це живий організм, де розробити якусь чітку систему неможливо. У таких стресових ситуаціях, як зараз, волонтер рано чи пізно вигорає — і це ок, це потрібно розуміти. Наші часто цього соромляться, хтось може вигоріти через три дні роботи, через тиждень чи місяць — у кожного свій проміжок часу. Я часто пишу їм в особисті повідомлення, запитую, як справи і як йде робота.
Люди часто соромляться написати, що в них уже немає ресурсу допомагати. І в чаті вони залишаються для того, щоби просто там бути і за потреби скидати якусь інформацію. Я їх розумію, тому що спілкування з людьми, особливо з тими, які зараз перебувають у дорозі, у стресі, нестабільному стані, дуже важко, тягне емоційні ресурси неймовірно.
Людям здається, що в тому, аби взяти два контакти і звести їх, немає нічого складного, але насправді все не так просто. Єдиним дзвінком тут не обійтися: спершу ми актуалізуємо інформацію, потім дзвонимо господарю й актуалізуємо інформацію там, потім знову дзвонимо гостям і кажемо, що є отакий варіант, він каже: «Так, я подумаю», або «Так, я згоден», або «Підшукайте мені щось інше». Потім ми дзвонимо господарю й кажемо, який статус у його заявки тощо. І якщо в перші дні це справді був конвеєр і все працювало дуже швидко, то згодом ми вже заселили достатньо багато людей, щоб заявок із вільним житлом у Львові, Львівській області та Івано—Франківську у нас не залишилося.
На цьому етапі в нас у роботу включаються громади, які селять людей у школах, садочках і спортзалах — умови гірші, аніж в окремій квартирі. Люди прагнуть до комфорту, комусь не підходить садочок чи спортивна зала, і їх можна зрозуміти. На жаль, зараз варіантів дуже мало, тому волонтери можуть пів дня обробляти одну заявку, тому що шукають оптимальний для гостя варіант.
Деякі заявки обробляють дуже швидко, за п’ять хвилин: часом людина, яка залишила заявку годину тому, сама знайшла собі житло, тому її заявка уже не актуальна. Тому щоразу це дуже непрогнозовано. Буває, що деякі заявки ми супроводжуємо днями: людина написала, що виїхала, а насправді вона ще вдома — ми дзвонимо ще наступного дня, коли ця людина вже виїхала і шукає житло. Потім вона не може доїхати до одного місця і залишається в іншому — зараз незрозуміло, скільки часу можна провести в дорозі з пункту А в пункт Б. Тому часто буває, що дорогою до Львова люди лишаються ночувати в Тернополі — а ми вночі дзвонимо і шукаємо для них варіанти.
При цьому треба бути психологом, уміти людину заспокоїти, сказати їй, що все окей, ми зараз знайдемо вам варіант, а якщо не знайдемо, то дамо контакти громад, які прихистять вас — тож не бійтеся, ви не залишитесь на вулиці. І це дуже тягне емоційний ресурс волонтерів.
У нас тільки нещодавно з’явилася функція підключати терапевта, який може говорити з волонтерами, консультувати їх і піднімати моральний дух. Але, як показує практика, в такому випадку не може бути нічого кращого за відпочинок, — потрібен якийсь час, аби перезавантажитися.
Волонтери вже йшли від нас, і це відбувалося на абсолютно хорошій ноті.Ми навіть маємо форму, де люди лишають свої контакти, аби потім, після нашої безумовної перемоги, ми якось зібралися всі разом і відсвяткували.
Були варіанти, коли волонтери просили час, аби перепочити, а потім знову верталися до роботи. Ми з розумінням до цього ставимося, бо це непросто, адже люди жертвують своїм часом та ресурсами, аби допомагати іншим.
– Яким чином переселенці або господарі житла зазвичай дізнаються про вашу ініціативу?
– Якийсь час інтернет-медіа зовсім не працювали: вони не могли зрозуміти, що їм робити, бо їхній штат пороз’їжджався і люди налаштовували роботу з інших точок країни або й світу. Так, наприклад, сталося у нас на Platfor.ma: перші півтора тижня ми намагалися зрозуміти, що нам робити, куди далі рухатися й про що писати.
Це не завадило нам як ініціативі від «Центру спільних дій» розповсюджувати інформацію про нас у медіа, які зараз працюють — у нас є прес-аташе, як ми його називаємо, волонтер із кола наших друзів, який по всіх медіа, де він раніше працював, розіслав цю інформацію. Власне, так працює «сарафанне радіо»: одне медіа пише, інше знаходить інформацію про це і теж пише.
За півтора тижня всі медіа прокинулися і вирішили дуже активно відновлювати свою діяльність — тому стали масово з’являтися підбірки «Де мені шукати допомогу, якщо я хочу знайти житло?», і ми до них потрапляли, бо завдяки нашому прес-аташе про нас можна було знайти достатньо інформації в інтернеті. Також нас стали додавати в усілякі телеграм-канали. Є у Notion, наприклад, ціла табличка із купою ініціатив, які допомагають із гуманітаркою, амуніцією, поселенням, перевезенням. Я не знаю, хто нас туди додав, але ми там є. Так про нас і дізнаються.
На початку нашої діяльності до мене прийшла моя знайома Оля Носко, яка працює менеджеркою в київському музеї Ханенків, і запропонувала свою допомогу як піарниці. Вона теж розповсюджувала про нас інформацію, тож на інформаційному фронті ми дуже добре попрацювали. Періодично ми закликаємо своїх волонтерів — а їх аж 250 — поширити інформацію про проєкт. Також про нас знімали сторіс і писали пости лідери думок: Олександр Педан знімав про нас окреме відео, як і Володимир Остапчук та інші інфлюенсери.
Ми розповідаємо про себе всіма можливими способами, і це важливо. У нас були такі хвилі, коли спершу було більше людей, які шукали житло, а потім — більше тих, які готові житло надати. Зараз у нас знову проблема з тим, що не вистачає людей, які готові в себе когось поселити.
– Чи зіштовхувалися ви з випадками шахрайства? Можливо, виникали дражливі теми у спілкуванні між господарями й гостями?
– Такі випадки були на етапі, коли ми тільки-тільки дзвонили господарям, а вони казали, що можуть прихистити когось лише за гроші. Бували випадки, коли хтось помилявся або навіщось лишав замість свого номера телефону номер іншої людини. Якихось серйозних прецедентів не було — або, може, нам про них не розказували.
Українці стали краще ставитися одне до одного. Люди часто об’єднуються проти спільного ворога, і в нас сьогодні такий є.
Звісно, є якісь заходи безпеки: я б не радила хвалитися золотом та діамантами, якщо ви селите чи заселяєтеся. Я б не радила відразу казати, що гроші для вас не проблема — якщо людина хоче допомогти вам безкоштовно, хай вона це робить.
Є легенда про бабусю, якою лякають усіх, хто когось до себе селить. Це справді легенда, її розповідали із 2014 року, я чула її неодноразово. Начебто до якоїсь бабусі заселилися люди, усе було добре, вони жили душа в душу, а коли ці люди з’їхали, бабуся побачила, що вони все розікрали й лишили на стіні не дуже хороший напис. Це байка, щоб лякати людей — нащо, мені не зрозуміло. Тож якщо ви чуєте щось подібне — не вірте цій інформації і не поширюйте її, поки не перевірите джерела й не впевнитеся, що це реальна історія.
– Чи маєте ви партнерів, які допомагають із вашою ініціативою? Чи співпрацюєте ви з місцевою владою та бізнесом?
– На самому початку в нас були партнери, нам дуже допомогла організація Олександра Педана JuniorZ, які насамперед займаються розвитком фізичного виховання у школах — я б не сказала, що це було партнерство, то була саме допомога. Вони перші подзвонили нам і сказали, що мають контакти у школах по різних громадах. Тож вони надавали нам контакти різних громад, ми вносили їх у базу, і так нам вдалося розселити певну кількість людей. Крім того, JuniorZ посприяли, щоб інфлюенсери поширювали інформацію про нас, бо через Олександра був певний зв’язок із працівниками Нового каналу.
Партнерів із бізнесу в нас немає — є кілька волонтерів, які прийшли до нас із кол—центру й анонсували, що в них є такий досвід.
Ми співпрацюємо з громадами, але не перебуваємо з ними в постійному зв’язку — ми дзвонимо їм, щоб переконатися в актуальності наданої нам інформації, і дзвонимо їм щоразу, коли когось до них заселяємо.
– Як довго ви іще плануєте волонтерити? До перемоги?
– Так, ми працюватимемо до перемоги — у буквальному сенсі. Ця ініціатива буде потрібна лише у тому випадку, якщо війна буде продовжуватись і у внутрішньо переміщених осіб буде потреба знайти безпечне житло. Тому мені хотілось би сказати, що ця ініціатива проіснує ще не дуже довго і що перемога вже не за горами.
З іншого боку, я впевнена, що волонтерська база, яку ми маємо, є надважливою. Ми будемо її зберігати і за потреби залучимо до інших проєктів. Поки є війна, поки в нас є потреба і поки ми можемо активно допомагати — ми будемо це робити будь-яким чином.
