На самому початку війни активісти руху ОСББ зі всієї України миттєво включилися у волонтерську діяльність, допомагали переселенцям та військовим. Тут немає нічого дивного — адже ОСББ мають непересічний досвід об’єднання та координації зусиль, ефективної взаємодії з місцевою владою.
Прикладом такої тенденції є ОСББ міста Южного на Одещині. В їхньому середовищі у перші ж дні війни виник волонтерський штаб, який очолив голова правління двох ОСББ Ілля Юрченко. Управбуд поспілкувався з ним у форматі стріму та підготував на його основі інтерв’ю. З першої частини ви дізнаєтеся про те, як було організовано волонтерський штаб, чому ОСББ змогли замінити систему оповіщення в місті та у чому секрет міста, в якому об’єднання співвласників створені практично у всіх багатоквартирних будинках.
Як почалася війна для вас і для ОСББ, яким ви керуєте?
Війна починалася бурхливо: я був на роботі у нічну зміну й почув вибухи. Увечері напередодні я розумів, що щось може статися, і почувши вибухи зранку, піднявся на вежу (у нас на роботі є вежа 100 м. заввишки) і подивився навколо. Пожеж не було, але поряд був військовий об’єкт, і я розумів, що туди міг бути приліт. Я подивився в Інтернет, і тоді стало ясно, що почалася війна.
Я подзвонив дружині і дав їй багато вказівок, що робити до того, як приїду додому. Приїхавши в будинок, я почав облаштовувати укриття. Офіційне укриття в нашому будинку — це, по факту, підвал із висотою стелі 3 м. Там є коридор і кімнатки, які ми здавали в оренду. У зв’язку з тим, що був введений військовий стан, протягом 12 годин люди, яким ми здали ці приміщення, мали їх звільнити, бо це було прописано у нас у договорі. Із кожним із орендарів ми мали зв’язок, тому що потрібно було, щоб вони забрали звідти свої речі. Десь у людей були комірчини, десь — майстерні, десь — офіс, масажний кабінет, магазин тощо. Я усіх пообдзвонював, і ми вирішили когось не “виселяти”, але організувати все так, щоб на час повітряної тривоги люди мали можливість зайти в цю кімнатку. Це укриття було укриттям і для орендарів: вони приходили туди зі своїми сім’ями.
Ми “запустили” це укриття, завезли туди необхідні запаси води та їжі. Мешканці запропонували зібрати загальнобудинкову аптечку на випадок, якщо комусь знадобляться ліки. Серед нас були професійні медики, які за потреби були готові навіть провести операцію, тож ми попросили, аби у масажному кабінеті залишили стіл, на якому робиться масаж, щоби це був умовний “хірургічний стіл”. У вайбер-чаті будинку ми давали людям необхідні інструкції, щоби мешканці могли користуватись усім, що є в укритті.
У місті не працювала система сповіщень повітряної тривоги, і чати ОСББ в Южному (ОСББ є майже в кожному будинку міста) спершу слугували системою оповіщення для усього міста. Кожен голова правління мав доступ до чату із представниками міської влади, і там нам повідомляли про початок і відбій повітряної тривоги, а ми ці повідомлення пересилали людям.
Протягом перших тижнів війни від 200 до 250 осіб регулярно спускалися в укриття в нашому будинку. У підвалі були зайняті всі кімнати й коридор, було навіть складно пройти. Коли люди спускалися, ми запускали систему вентиляції, бо під час довгого перебування у сховищі дихати ставало складно. Туалети у нас працювали, були нові унітази, рукомийники, крани тощо — усе новеньке та свіже, бо у вересні 2021 року ми тільки скінчили установку. Певна проблема виникла із системою вентиляції, але ми викликали електриків, замінили кабель, і все запрацювало.
На старті, поки це було можливо і всі були на місці, ми влаштували збори правління й організували екстрену закупівлю генератора для будинку на випадок, якщо зникне електрика. Правління активно працювало від самого початку: першими волонтерами під час війни стали саме члени правління ОСББ, і все дуже швидко організовувалося завдяки чатам і мешканцям міста. Треба було закрити вікна мішками з піском — люди принесли мішки, набрали піску з пісочниці… Усе дуже швидко відбувалося, усі підтримували одне одного, тож історія з активністю ОСББ — якраз про об’єднання людей.
Зараз ситуація трошки інша: у сховища спускається значно менше людей, частина мешканців узагалі виїхала за кордон, але до нас приїхали переселенці. Тепер під час повітряних тривог до укриття йде 10-20 людей, хоча в будинку мешкає значно більше осіб. Люди вже знають про правило “двох стін” і зазвичай перечікують тривогу вдома — але наше укриття усе одно є, воно працює, воно відчинене. Освітлення і туалети працюють, забезпечується вологе прибирання — усе добре організоване.
Як ви організовували волонтерський штаб? Як переорієнтувалася його діяльність сьогодні?
На старті у людей був потужний емоційний підйом, і всі дуже активно включались у волонтерство. Ми почали волонтерити, коли зустріли у місті перших військових. Я спитав, що їм треба, а вони сказали, що хочуть поїсти чогось гарячого. Тож у будинку я організував групу людей, які, розподіливши між собою обов’язки, приготували бійцям їжу та завезли її.
Спершу ми все робили силами активістів будинку, але потім я зрозумів, що бракує інформаційної складової.
Чати ОСББ працювали, але нам усе одно треба було залучати більше людей для допомоги військовим. Бійцям потрібно було багато техніки, і вони це озвучували. Для того, щоб їх забезпечити, потрібні були кошти, тож ми створили сторінку у Фейсбуці, а також канали у Телеграмі та Вайбері. На цих ресурсах ми запустили збір коштів, окрема група людей займалася інформаційною діяльністю, ці люди досі працюють доволі активно.
У нас був окремий відділ із чотирьох осіб, який займався винятково закупівлями для ЗСУ: ми збирали заявки, перевіряли та актуалізували їх, забезпечували закупівлю, і потім окремо передавали куплене бійцям. Для того, аби допомогти цьому відділу, була ще група людей, які займалися транспортуванням цієї допомоги.
На старті було так, що гроші є, розуміємо, де можна купити, але магазини не працюють. За межі області не виїдеш, Нова Пошта не працює, тож було дуже складно із закупівлями. Через своїх знайомих і друзів ми просили відкрити магазини, які власники боялися відчиняти. І вони відчиняли, і ми купували те, що потрібно.
Наприклад, ми купили для військових 5 тисяч мішків, які були потрібні, щоб збудувати укріплення. Ми вже скупили всі мішки, які є в місті, і тоді я подзвонив знайомому, який працював на Сьомому кілометрі, є такий ринок в Одесі. Ринок був зачинений, але мій знайомий міг продати нам ці мішки, тож ми їх у нього купили — це закрило питання щодо мішків на місяць. Ми зрозуміли, що так потрібно вирішувати питання для всіх військових у нашій окрузі.
У нас був чат, куди містяни повідомляли безпекову інформацію, а ми надавали її в поліцію, СБУ, тероборону, муніципальну варту тощо. Ми співпрацювали з усіма, і на старті це було дуже ефективно в нашому компактному, маленькому місті. Зараз велика частина цих патріотів та волонтерів служить у теробороні та різних військових частинах, тож людського ресурсу із кожним днем меншає. Але в нас була побудована ціла система чатів ОСББ по місту, бо в кожному будинку є чат, і є спільний чат голів правлінь. Так усе і працювало.
Як вашому місту вдалося створити таку мережу ОСББ? Чи радите ви таке іншим містам, які мають кількадесят тисяч мешканців?
Це дуже круто, це величезний позитив, як на мене. Люди починають брати на себе відповідальність за власне майно, і це основне. Міська влада допомогла, щоби це відбулося: вони скинули з себе емоційну відповідальність за житлові будинки, а ми отримали поштовх до створення об’єднань співвласників.
Це сталося під час реформи 2016-2018 рр. У нас була одна особа в управлінні житлово-комунального господарства, яка займалася створенням у місті ОСББ. Управління допомагало проводити установчі збори, показували зразки документів тощо — тобто, був супровід і підтримка з боку міської влади. Це важливий момент, але основною мотивацією було те, що міська влада була готова співфінансувати різні проєкти ОСББ. У питаннях ремонтів, енергомодернізації тощо міська влада була готова давати гроші винятково ОСББ — це і стало мотивацією. Ті будинки, де не було ОСББ, нічого не отримали.
Зараз наповнення міського бюджету становить 50%, тож витрати обмежені — але в мирний час усе працювало, і зараз у нас дві прийняті програми. Одна — по капітальних ремонтах, а інша — за програмою “Енергодім”.
Ми в нашому ОСББ провели загальні збори, зробили енергоаудит, затвердили проєкт і мали подавати заявку №2. Було прийняте рішення про кредит — заявку в банк я подав 23 лютого, і ввечері мені вже повідомили, що її схвалили. Договір про кредитування мав бути підписаний 24 лютого. Але, розуміючи, що йде війна, я не готовий був підписувати цей договір та починати будівельні роботи. Для нас важливо було мати фінансову подушку у вигляді оренди, яку ми збирали з підвалу — після того, як ми зупинили договір про оренду, зникла важлива фінансова складова нашого будинку, тож в умовах війни ми не змогли би втілити цей проєкт.
