Тема роботи з переселенцями є актуальною для багатьох українських ОСББ. Кількість людей, які в пошуках безпеки були змушені переїхати в інші регіони України, нині понад 8 млн осіб. Чернівці — одне з міст, яке працює на безпековому фронті, надаючи прихисток внутрішньо переміщеним особам. Голова Асоціації ОСББ “Чернівці” Антоніна Ясінська розповіла Управбуду, як ОСББ допомагають переселенцям із поселенням та адаптацією.
У третій частині інтерв’ю мова піде про зусилля, які приділяють в Чернівцях для адаптації переселенців, а також про те, чому головним пріоритетом має бути забезпечення ВПО роботою. Читайте попередні частини інтерв’ю за посиланнями:
- «Місто Чернівці лише виграє від того, що є переселенці, які вміють і хочуть працювати», — Антоніна Ясінська
- «Я додаю переселенців у будинковий чат, щоб інтегрувати їх у життя будинку та громади», — Антоніна Ясінська
Чи відомі вам програми чи заходи з інтеграції переселенців у Чернівцях? Чи беруть ОСББ участь у цьому?
ОСББ може забезпечити переселенців роботою, корисною інформацією, житлом. Щодо міського рівня, то я не чула, щоб була програма інтеграції як такої. На рівні приватного бізнесу такого є багато: безкоштовні екскурсії, курси, різні школи — зокрема спортивні, особливо для дітей. Так само наші бібліотеки працюють майже безкоштовно: річний абонемент, який коштує 20 грн. Багато є різних заходів, але немає такого, щоб це було сформовано в загальну програму — можливо, я такого просто не бачила. Те, що відбувається на рівні приватних ініціатив, є у вільному доступі в Інтернеті, є можливість знайти цю всю інформацію.
Переселенці часто питають щось на кшталт: “У дитини температура, до кого звернутися?”. “Де можна придбати смачну паску?”, “Де найближчий зоомагазин?” Повірте, ОСББ закриває чимало питань від переселенців найшвидше, тому що в тебе є контакти абсолютно всіх потрібних людей у місті, тих, які забезпечують нормальне, якісне життя людини. На цьому фронті ми працюємо дуже активно.
Як ви оцінюєте перспективу довготривалого перебування переселенців у місті? Чи існують якісь програми, що забезпечують тривале або короткочасне перебування внутрішньо переміщених осіб у місті?
Насамперед, ми на даний час забезпечуємо всіх переселенців усім необхідним: житлом, харчуванням, засобами особистої гігієни, побутовою хімією тощо. Якщо ви приїхали, не маючи абсолютно нічого, повірте, ви не пропадете: вам дуже швидко знайдуть абсолютно все. Якщо ви приїхали на короткий термін, якоїсь програми немає. Але знов-таки, я б не ділила людей на тих, які нещодавно приїхали з зони бойових дій, і тих, які проживають тут або повернулися з-за кордону, де були на заробітках — це все люди, які живуть у місті і повинні адекватно поводитися, дотримуючись правил загальної поведінки, прийнятної для нас усіх.
Потрібно, щоб усі мали можливість для саморозвитку — звісно, якщо на це є бажання, бо є люди, які хочуть просто побути у спокої. Є люди, які приїжджають на певний короткий термін, щоб активно пожити у місті, де все ціле, і пересвідчитися, що життя триває. далеко не всі хочуть виїжджати закордон. Для багатьох виїзд за кордон, де в тебе і мовний бар’єр, і інша культура, інша віра — ще більш стресова ситуація, ніж жити в Чернівцях, де є повітряні тривоги, але ти серед українців, ти на своїй Батьківщині. Тому немає сенсу ділити людей на тих, хто хоче потім виїхати, чи залишитися надовше. Ми працюємо з усіма однаково. Є бажання працювати — допоможемо працевлаштуватися, хочеться відпочити — підкажемо, де в нас красиві місця і як туди дістатися.
Наскільки ефективними є зусилля держави з допомоги переселенцям?
Підтримка є, але мені складно сказати, наскільки вона достатня: я ніколи не пробувала жити на ті суми, які виділяє держава. Вони невеликі, але вони є. Прожити можна, харчуватися можна, тим більше, що в нашому місті є багато точок, де харчування для переселенців є безкоштовним. Так само є забезпечення одягом та всіма потрібними речами. Держава робить для переселенців більше, ніж я сподівалась: мені здавалося, що все піде на армію, але внутрішньо переміщеним особам держава теж допомагає.
Я думаю, що насамперед потрібно надати переселенцям можливість працювати, на мою думку, це найголовніше. Це може звучати дещо жорстоко, але коли держава тобі постійно щось дає, ти перестаєш самотужки шукати вихід із ситуації, постійно перебуваючи в очікуванні, що тобі мають допомогти. Звичайно, є люди, які просто не мають іншого вибору, але серед переселенців є багато таких, яким треба просто роззирнутися й побачити можливості для життя на новому місці.
Моя подруга зараз проживає в Німеччині. Німеччина забезпечує біженців, допомагає їм із поселенням, покриває комуналку тим, у кого мешкають наші люди, самим власникам теж дають певну компенсацію. Але в них такий принцип: за місяць ти маєш стати на роботу. Якщо ти відмовляєшся від роботи, яку тобі запропонували, з тебе знімають 30% твоєї допомоги. За місяць, протягом якого ти ходиш на якісь курси — мовні або професійні — тобі знову пропонують роботу. Якщо ти знову відмовляєшся, з тебе знімають ще 30% допомоги. Таким чином людину стимулюють активніше інтегруватися в життя громади, бо якщо ти сам собі не поможеш, тобі ніхто не зможе допомогти. Перша допомога обов’язково повинна бути, бо ви приїхали, ви розгублені — але далі, тільки-но ви більш-менш адаптуєтеся, краще братися за роботу й намагатися відновити своє життя таким, яким ви його любили.
Як вам та вашим колегам вдається розподіляти час між основною роботою та волонтерською діяльністю?
Це все впирається в пріоритети: що буде корисніше, те я й роблю в першу чергу. Ні робота, ні волонтерство не постраждає, якщо правильно розставляти пріоритети й розподіляти свій час. У мене наразі немає вакансій, які не були б закриті: ОСББ працює повним ходом, як і працювало до того. Більше того, ми плануємо закрити всі роботи, які планували на початку року, коли сподівалися, що ніякої війни у нас не буде.
Відкладати життя на завтра — це неправильно, поки є можливість зробити заплановане, це треба робити. Те, що ми не здаємося, а йдемо своїм шляхом — тим, яким ми хочемо, а не тим, який нам нав’язують сьогоднішні обставини, це наша маленька перемога, наш невеликий фронт.
Чи здаєте ви переселенцям спільну сумісну власність? Яким чином це узгоджувати зі співвласниками?
Я не чула, щоб здавали спільну сумісну власність — у нас це зазвичай горище, підвали й під’їзд. Проживати там неможливо, там немає таких умов. Можливо, десь є — я знаю, що є будинки, в яких є комунальна власність — кілька квартир чи велике підвальне приміщення, яке можна було би переобладнати, але власником комунальної власності є держава, яка вирішує, що з цим приміщенням робити.
Я читала, що є законопроєкт про запровадження державної програми, покликаної забезпечити житлом усіх людей, які втратили свою домівку. Там вказано, що всі приміщення, які можна переобладнати під житлові, варто переобладнати. У моїх будинках, на жаль, таких приміщень немає — але, можливо, вони з’являться згодом, тоді ми будемо активно брати в цьому участь.
Як це оформити? Зробити збори і там це узгодити. На початку війни наше правління прийняло рішення частину коштів, які ми тримали для ремонтів, переслати на допомогу ЗСУ. Звичайно, це було трішки в обхід усіх правил, бо ми провели голосування в чаті, а зборів не робили. Ми подумали: “Якщо зараз ми не допоможемо армії, то чи буде взагалі у нас можливість робити якісь збори та проживати в Україні?” Коли ми проводили голосування в чаті, не було жодного голосу проти, всі підтримали цю ідею. Але, звичайно, це буде оформлено протокольним рішенням загальних зборів, щоб усе відповідало чинному законодавству.
Уявіть ОСББ, яке не мало ресурсів для роботи з внутрішньо переміщеними особами чи не задумувалося про це. У якийсь момент правління вирішило активно включитися в цю діяльність. Які перші кроки ви би порадили зробити ОСББ?
Робота з внутрішньо переміщеними особами — це зазвичай робота безпосередньо з людьми. Якщо ми говоримо про поселення переселенців, я говорю в індивідуальному порядку з власником кожної квартири.
Також варто долучити переселенців до будинкового чату. Важлива також інформаційна безпека. На початку війни я щодня надсилала в чат інформацію про те, що відбувається на фронті, щоб запобігти фейкам. Ми чистили чати від незрозумілих, дуже проросійських вкидів інформації та вчили людей інформаційної гігієни: брати інформацію лише з офіційних джерел, а перед тим, як кинути щось у групу, перевірити достовірність та актуальність цієї інформації.
Наприклад, якщо є потреба розвантажити гуманітарку чи здати кров, спершу самостійно подзвоніть і перевірте, чи дійсно є така потреба. Ці безкінечні репости засмічували весь чат, але користі з того не було. Тому наразі в нашому чаті чисто і гарно, виставляється лише необхідна інформація. Наразі люди довіряють інформації, виставленій у чаті будинку, тому важливу інформацію треба виставляти регулярно.
Із правлінням, звісно, варто переговорити. Я прихильник того, що ОСББ має працювати так як прописано в законодавстві, і ми раз на квартал як мінімум повинні збиратися з правлінням і спільно вирішувати, що ми робимо далі й куди рухаємося — голова правління має лише виражати цю думку як керівник підприємства, а не одноосібно приймати рішення. Тому перше — це приймаємо рішення спільно, друге — доносимо інформацію безпосередньо до мешканців будинку і останнє — розуміємо, що будь-яка ініціатива — це твоя особиста відповідальність, тож якщо ти щось почав, то будь готовий, що мусиш довести це до кінця.
