Зростання тарифів на опалення змушує співвласників багатоквартирних будинків шукати шляхи, як стримати здорожчання власної платіжки. Значна частина українців бачить вихід у відмові від централізованої системи опалення та переході на індивідуальне. Але наскільки це раціонально?
Система централізованого теплопостачання в більшості українських міст залишилася незмінною від радянських часів. Зазначимо, що у 80-х роках рівень проникнення цих систем в наших містах наближався до 100%. При цьому в технічному плані ці системи були дуже простими й дешевими, не орієнтованими на енергозаощадження. Вони вирішували лише одне завдання в умовах дешевих енергоресурсів – забезпечити теплом помешкання громадян. Населення теж не переймалося необхідністю зберігати теплову енергію, оскільки плата за неї була символічною.
Ситуація стрімко змінилася після краху радянської планової економіки. В умовах ринку та неефективної енергетичної інфраструктури, що лишилася у спадок, Україні бракувало власних енергоресурсів, щоби забезпечити всіх відносно дешевим теплом. Це призводило до зростання вартості виробництва теплової енергії і, відповідно, підвищення тарифів. Рахунки за опалення для більшості населення країни ставали все більш обтяжливими, а поточний стан систем централізованого опалення не дозволяв їх зменшувати. Потрібно було шукати вихід з цієї ситуації.
Наші східноєвропейські сусіди, що опинилися у схожому становищі (Польща, Чехія, Словаччина, також балтійські країни), виходили з неї через модернізацію всієї системи теплопостачання. Йдеться про 3 ланки системи централізованого теплопостачання: (1) на рівні споживача це термомодернізація багатоквартирних та громадських будівель. Термомодернізація дозволила позбутися непотрібних втрат тепла, а також керувати споживанням тепла в помешканнях. Друге (2) – це заміна мереж для зменшення втрат під час транспортування. І, нарешті, (3) модернізація джерел виробництва тепла (таких як котельні чи ТЕЦ) та включення в мережу нових джерел, наприклад, скидного тепла з промисловості. Різноманітні джерела дають змогу обирати найбільш економічний спосіб та постачати тепло споживачам «на запит» (через налаштування в ІТП), незалежно від того, чи почався «опалювальний сезон».
Сучасна котельня в Нідерландах
Сучасні технології, які десятиріччями відпрацьовувалися фахівцями провідних країн світу, дають таку можливість. Завдяки цьому згадані країни досить швидко вийшли зі скрутного становища та зберегли системи централізованого опалення своїх багатоквартирних будинків, зробивши їх енергоефективними. Сьогодні ці системи відповідають кращим європейським стандартам. Відповідно, наші сусіди стали менше сплачувати за опалення своїх помешкань і почали уважніше ставитися до витрат теплової енергії.
В Україні проблему намагались (і подекуди досі намагаються) вирішити іншим шляхом – обираючи автономні чи індивідуальні (поквартирні) системи опалення. На перший погляд, такий підхід може здатися доцільнішим: власник позбавляється залежності від теплопостачальника, сам задає собі комфортні температурні умови проживання і, найголовніше, – таке рішення сьогодні виглядає найбільш економічним.
Маючи таке розуміння, мешканці багатьох багатоквартирних будинків (і навіть цілі міста) відмовились від централізованого теплопостачання та перейшли на автономні або індивідуальні системи. Як правило, місцеві органи влади підтримують такі ініціативи населення та всіляко сприяють цьому. Така позиція зрозуміла – вони знімають з себе відповідальність за негаразди, які доволі часто трапляються під час опалювального періоду з застарілими системами ЦТ, перекладаючи завдання забезпечувати себе теплом на самих містян.
Але рішення відмовитися від централізованих систем на користь індивідуальних систем має серйозні наслідки. Позбувшись залежності від теплопостачальників, мешканці потрапляють у залежність від постачальників енергоресурсів (газу або електроенергії). В їхніх помешканнях з’являється обладнання, що потребує дотримання особливих умов безпеки.
Вивід відпрацьованих газів індивідуальних теплогенераторів через фасад будинку
При централізованому теплопостачанні в будинок надходить лише теплоносій (гаряча вода), при індивідуальному газовому в квартирі стоїть газовий теплогенератор. При недотриманні умов експлуатації газового теплогенератора існує реальна небезпека отруєння чадним газом – а оскільки дисципліна експлуатації обладнання в Україні наразі низька, такі випадки є досить частими.
Крім того, обладнання, де використовується газ або тверде паливо, продукує викиди: при індивідуальному опаленні ці викиди залишаються біля будинку, при централізованому, якщо використовується газ, викиди лишаються поза житловими зонами.
Джерела виробництва тепла в системі централізованого теплопостачання розміщують поза житловими зонами
Не все так просто й з економічністю переходу на автономне або індивідуальне опалення. Сьогодні, коли тарифи на газ для населення є штучно нижчими, ніж ринкові, це дійсно так – але щойно нормально запрацює ринок (це необхідно для ефективної економіки), утримання індивідуальних опалювальних систем буде дорожче за сплату послуг при централізованому теплопостачанні – оскільки промислове виробництво тепла зажди ефективніше, ніж індивідуальне.
Як свідчить практика, будинки на автономному або індивідуальному опаленні споживають приблизно у 1.5 – 2 рази більше енергоресурсів, ніж термомодернізовані будинки, підключені до систем централізованого теплопостачання. В національному масштабі це означає, що перехід на поквартирне опалення багатоквартирних будинків призведе не до економії енергоресурсів, а навпаки – до значних перевитрат.
До цього треба додати також необхідність переобладнання внутрішніх будинкових газорозподільних або електричних мереж, бо вони не зможуть забезпечити підвищене навантаження, що безумовно виникає при переході на індивідуальне опалення.
На державу також ляже питання необхідності подолання екологічних наслідків такого переходу. З такими проблемами вже стикалися наші сусіди. Так, в польському Кракові центральна частина міста опалюється за рахунок індивідуальних систем, що призводить до критичної загазованості центра міста в зимовий період. Для поліпшення екології цього району активно ведуться роботи з підключення житлових будинків центру до централізованих систем опалення.
Слід враховувати ще один важливий організаційний момент: щоб перевести багатоквартирний будинок на індивідуальне опалення, необхідна згода всіх співвласників цього будинку. Досягти такої згоди буває складно, а частковий перехід на індивідуальне опалення (коли його запроваджують лиш окремі співвласники будинку) неможливий, оскільки тоді стає непрацездатною централізована система опалення будинку, а це вже задає шкоди тим мешканцям, які не перешли на індивідуальне опалення.
Підводячи риску, наголосимо, що сьогодні, розбудова ефективних сучасних систем централізованого теплопостачання у містах з щільною багатоквартирною забудовою – це чіткий європейський курс. По суті, обґрунтування такого вибору просте: сучасні централізовані системи є безпечнішими, надійнішими (оскільки включають різні джерела тепла, коли одне виходить з ладу, можна підключати резервні), економнішими, екологічнішими, доцільнішими з точки зору національної безпеки (урізноманітнюючи джерела тепла, ми знімаємо залежність від викопних імпортованих енергоресурсів).
В Україні є приклади розуміння доцільності модернізації систем ЦТ на рівні міської влади. Так, міська влада Тернополя, проаналізувавши як власний досвід, так і досвід упровадження індивідуальних систем опалення в інших містах, реалізує програму з удосконалення систем централізованого теплопостачання.
Наостанок зазначимо, що централізоване теплопостачання не є відповіддю на всі випадки: є ситуації (здебільшого, для окремих будинків), коли індивідуальне опалення використовувати раціональніше. Щоб відповісти на питання, яка система теплозабезпечення для конкретного міста та окремих його районів є кращою, органи місцевого самоврядування мають розробити схему теплопостачання міста, провівши відповідний аналіз.
А загалом шлях до сталої міської теплової інфраструктури в сучасних містах лежить через розбудову ефективних систем централізованого теплопостачання. Якщо цікаво дізнатися більше про те, як це можливо впровадити в Україні, запрошуємо прочитати більш спеціалізовану статтю.
